Присвячено пам’яті Лесі Українки
1 серпня минуло 106 років з дня смерті видатної українки Лариси Косач-Квітки, яку знаємо за творчим псевдо Леся Українка. Як влучно сказала чернівецька дослідниця історії Леся Щербанюк: «У перший день серпня 1913 року в Бога стало на одного ангела більше…»
«Стояла я і слухала весну…»
25 лютого – це майже кінець зими. Це відчуття того, що весна неодмінно буде. Головне – її не проґавити. А щоб не проґавити – треба вміти слухати. І весну також… Так, як вміла слухати світ Леся Українка, тобто Лариса Косач-Квітка…
25 лютого 2019 рік – 148 років…
Чи менше?
Коли народжується письменник?
З першим дотиком крихітної ручки до світу чи з першим текстом?
148 чи 126?
Саме 126 років тому світ побачила перша збірка «На крилах пісень» (до того, їй було лише 19, вона написала для молодшої сестри підручник «Історія східних народів»). Крила теж, до речі, проростають навесні, як перші квіти. Хтозна, якби не Іван Франко, якою була би ця збірка. Та й чи була би?.. З тих часів історія стосунків Івана Франка та Лесі Українки – це окрема історія. Складна. З переплетеннями довіри, тепла, болю, образи, непорозумінь, взаємної підтримки та допомоги. Дві історії двох успішних людей. Дві історії двох найвідоміших українців. Саме Франко напише згодом: «Від часу Шевченківського “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини». Але це не кінець цитати. Далі було: «…Леся Українка не силкується на Шевченків пафос, не пережовує його термінології; у неї є свій пафос, своє власне слово…» Як на мене, це продовження є набагато важливішим, аніж «уста сеї слабосилої, хорої дівчини». Але ж ми так любимо слабкість… Нам зручніше бути слабкими, зручніше скаржитися, бідкатися, бо це знімає з нас відповідальність за все. А ще досі вперто тримаємося за бідність як запоруку порядності.
Леся Українка не була ні слабкою, ні бідною:
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
Леся Українка не зручна, як не зручні багато наших класиків. Вона вперто не хоче вкладатися у чорно білу гаму, не хоче перебувати у тих рамцях, куди ми вперто намагаємося її запхати. Вона ж бо весна, а для весни рамок нема, як і чорно-білих кольорів.
Незручне походження. О так, про неї не складеш казочку про те, як вона тяжко гарувала на панщині, як жебрала попідтинню, як тремтіла від холоду в нетопленій хаті чи ще щось. Про її походження Юрій Косач згодом напише: «Отже, не самотня вона, найбільша поетеса України: за нею гроно лицарів, що дивляться суворо з портретних рам, в парчевих жупанах, в адамашкових кунтушах і в литих панцерях гучних політь лицарських гетьманів Полуботка й Апостола, за нею гроно воїнів з пудовими косами й еполетами, моряків із правицею на кортику, бравих кіннотників-рубак, за нею ціле гроно повіяльних, шорстких, але чесних кавалерів і джентльменів українських. А інколи майне поміж них лукавих профіль псевдокласичного поета Лобисевича й провінційного літератора Псьола… Меч і перо, два символи роду Косачів, роду військових і літераторів».
Незручне життя. Її активність варта захоплення. Темперамент? Чи прагнення взяти, вибороти, відвоювати в життя по максимуму? Їй було відміряно усього 42. Мало? Цього вистачило, щоб ми і досі захоплювалися Одержимою, хвилювалися за Бояриню і вкотре з гіркотою погоджувалися із Лесею Українкою, що закохуються у Мавок, а одружуються з Килинами. А ще знати, що у кожного є оте своє, власне «На полі крові». 42 роки вистачило, щоб стати найвідомішою українкою, опинитися на 200-гривневій купюрі та отримати власний астероїд – 2616 Lesya.
Незручна lovestory… Ну де ж то годиться майбутній класикині української літератури чхати на своє здоров’я, невиліковну хворобу, ігнорувати оте «що скажуть люди» і мчати до чоловіка, який тебе не кохає. Мчати, бо мчати… Чи плакала вона потім?.. Плакала її Міріам, це вона питала «за що?» і «чому?» Плачемо тепер ми, перечитуючи оте «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»
Незручна selfmade woman, що гордо стояла на зламі 19 і 20 століть. Їй не завадив світ із його чоловічими законами стати тим, ким вона була. Бо якщо ти витираєш сльози і усміхаєшся, світ усміхається тобі. Жінка, в роду якої не було рабів, і не могла бути інакшою.
Кажуть, що в останні роки очі Лесі Українки були дивно-блакитного кольору. Немов неземного… Небесного?.. Чи вишиває вона там, у небі, сорочки янголам, як вишивала колись для братів і сестер, навчившись цьому у 6 років? Чи грає на небесному фортепіано, бо ж на земному свого часу заборонили через хворобу? Чи знайшла вона русалку, яку колись мріяла знайти у дитинстві? Чим пахнуть тепер її листи? Трояндами чи спокоєм? Чи стоїть вона тепер десь там, високо-високо, і слухає весну, що приходить із першим променем кінця лютого? Зрештою, якби не вона, не було б в українській мові такого гарного і теплого слова, як «промінь». Та багато чого б не було…
Ольга Деркачова,
докторка філологічних наук,
професорка кафедри педагогіки початкової освіти
ПНУ ім. В. Стефаника,
Письменниця
Про Лесю Українку:
web-сайти :
https://www.l-ukrainka.name/
https://uk.wikipedia.org/wiki/Леся_Українка
https://24tv.ua/lifestyle/choloviki_lesi_ukrayinki_sekreti_osobistogo_zhittya_velikoyi_zhinki
https://zbruc.eu/node/10971
книги:
1. Микола Олійник. Одержима. 1963.
2. Микола Олійник. Дочка Прометея. 1965.
3. Олександр Дейч. Ломикамінь. Повість про Лесю Українку
4. Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. Нью-Йорк, 1970
5. Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів, 1999
6. Оглоблин О. Матеріяли до родословної Косачів. В кн.: Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка): Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. К., 2004.
7. Валентин Бадрак. Успішні жінки в чоловічому світі. 2018.
8. Оксана Забужко. Notre Dome D’Ukraine: українка в конфлікті міфології. 2018.
